День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня Україна вшановує пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу – одну з найтрагічніших і найболючіших сторінок у нашій сучасній історії. Цей день є нагадуванням про жахливий злочин радянського тоталітарного режиму та про незламну боротьбу корінного народу Криму за право жити на своїй рідній землі.

Депортація кримськотатарського народу – переважно дітей, жінок, літніх людей – радянським тоталітарним режимом була кульмінацією російської колоніальної політики, направленої на детатаризацію Криму. Під час бойових дій, поки чоловіки були на фронті, радянська влада підступно вигнала дітей, жінок та літніх людей з власних домівок та відправила їх у вигнання – шлях, який для багатьох став останнім.

Саме цього дня у 1944 році сталінський режим розпочав масову депортацію кримських татар з їхньої історичної батьківщини. За своєю суттю, масштабами та наслідками ця операція відповідає міжнародному визначенню геноциду. Це була цілеспрямована спроба радянської влади:

• Повністю знищити кримськотатарську спільноту як корінний народ.
• Стерти будь-яку присутність етносу на Кримському півострові.
• Викорінити унікальну культуру, мову, релігію та багатовікові традиції.

Депортація 1944 року: цифри

Радянський режим здійснював депортацію, використовуючи значну кількість репресивних органів – із залученням 23 тисяч солдатів та офіцерів НКВС, 9 тисяч оперативників НКВС і Народного комісаріату державної безпеки, 100 легкових, 250 вантажних автомобілів, 67 ешелонів. Вже о 8 годині ранку 18 травня 90 тисяч кримських татар було завантажено у 25 ешелонів, які складались з товарних вагонів. 48400 кримських татар у 17 ешелонах вже були депортовані до Узбекистану. 19 травня було депортовано в товарних вагонах ще 165 515 кримських татар. Зрештою, такі темпи дозволили катам вже 20 травня відзвітуватися у Москву про “очищення” Криму від кримських татар. 

Тривалість вбивчого шляху депортованих до місць спецпоселень у товарних вагонах тривала в середньому 2-3 тижні. Дорогою, у тісних вагонах, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло 7000-7900 кримських татар.

Кримських татар, солдатів та офіцерів радянської армії після закінчення Другої світової війни відправляли у місця депортації або трудовітабори, у цілому – це майже 9 тис. кримськотатарських солдатів та офіцерів. Варто згадати, що під час Другої світової війни 21 кримський татарин був представлений до нагороди “Герой Радянського Союзу”, деякі – неодноразово.

Попри те, що кінцевим пунктом призначення згідно із Постановою ДКО був Узбекистан, ешелони із депортованими було відправлено також до спецпоселень в РРФСР та на Уралі: 

• Узбецька РСР – 36979 сімей (151136 осіб, в т.ч. 73506 дітей до 16 років);
• Марійська АРСР – 2115 сімей (8597 осіб, в т.ч. 4137 дітей до 16 років);
• Горьківська область – 1204 сімей (5095 осіб, в т.ч. 2506 дітей до 16 років);
• Івановська область – 596 сімей (2800 осіб, в т.ч. 1540 дітей до 16 років);
• Молотовська область – 2443 сімей (10555 осіб, в т.ч. 5484 дітей до 16 років);
• Ярославська область – 300 сімей (1059 осіб, в т.ч. 445 дітей до 16 років);
• Свердловська область – 1005 сімей (3594 осіб, в т.ч. 1501 дітей до 16 років);
• Кемеровська область – 2147 сімей (6743 осіб, в т.ч. 1949 дітей до 16 років);
• Казахська РСР (Гур’ївська область) – 1096 сімей (4286 осіб, в т.ч. 1483 дітей до 16 років).

Таким чином, всього було депортовано 47885 сімей (193865 людей, в т.ч. 92553 дітей до 16 років). Як зазначалося в документі НКВС, “з них зайнято на роботах: чоловіків – 26092, жінок – 50481, дітей – 14614, всього – 91187”. До цього числа не увійшли майже 6 тис. ув’язнених кримських татар до ГУЛАГу безпосередньо під час депортації. 

Загальна кількість позбавлених Батьківщини кримських татар, включно з остарбайтерами та демобілізованими після війни з лав Червоної армії чоловіками, становила 207 111 кримських татар.

Люди були поставлені на межу життя і смерті

За даними НКВС Узбецької РСР, упродовж першого півріччя депортації від хвороб та нелюдських умов перебування померло 16 052 кримських татар (10,6%), у 1945 році — 13 183 (9,8%). Тільки в Узбекистані померло майже 30 000 кримських татар за перші півтора року депортації. У деяких регіонах Узбекистану смертність серед виселених становила понад 60-70%. Згідно з орієнтовними підрахунками Національного руху кримськотатарського народу, кількість загиблих у вигнанні є значно вищою. 

Опинившись в умовах незвичного клімату, без елементарних умов існування, люди були поставлені на межу життя і смерті. Серед прибулих в Узбекистан кримських татар практично відразу ж спалахнула епідемія малярії та шлунково-кишкових захворювань. 

За офіційними даними, тільки в перші місяці вигнання – з травня по листопад 1944 року від хвороб і виснаження в Узбекистані померло 10105 спецпереселенців з Криму, тобто близько 7% від числа прибулих. Протягом 1944–1956 рр. через надсмертність, спричиненудепортацією, та умовами перебування у спецпоселеннях, загинуло 49 200 осіб. На перші чотири роки перебування у вигнанні припадає 65.9 % загальної кількості загиблих. Згідно зпереписом Національного руху кримськотатарського народу, за перші роки депортації померло 46,2% народу.

Об’єктом геноциду був не тільки кримськотатарський народ, але і його матеріальна культура 

Після виселення кримських татар радянською владою ліквідовано:

• 112 особистих бібліотек;
• 640 бібліотек початкових шкіл;
• 221 бібліотека середніх шкіл;
• 360 хат-читалень;
• 30 районних, 60 міських бібліотек;
• 861 кримськотатарська школа;
• 24 музеї;
• редакції кримськотатарських газет і журналів, радіо, театри, музеї, вищі і спеціальні навчальні заклади;
• книжковий фонд кримськотатарською мовою, сотні унікальних рукописів;
• 63 оркестри;
• 1600 кав’ярень;
• 237 колективів художньої самодіяльності;
• Зрівняно із землею 2400 кладовищ, знищені надгробні пам’ятники, святині, будівлі мечетей і медресе передані під магазини, клуби, склади;
• Переобладнано в психлікарню будівлю найстарішого духовного навчального закладу Зинджирли медресе;
• Вилучено у кримських татар 80 тисяч будинків, 34 тисячі присадибних ділянок, 15740 голів худоби, 420000 одиниць посуду, меблів, одягу, предметів домашнього вжитку. Жодній кримськотатарській сім’ї нічого з усього вилученого 1944 року не повернули досі;
• Змінено у 1944-1945 роках в Криму кримськотатарські топоніми та гідроніми;
• Перейменовано 11 райцентрів та 327 сіл із кримськотатарськими назвами.

Після смерті Сталіна кримським татарам так і не повернули їхні права та не дозволили повернутися на Батьківщину. Фактично, заслання тривало. Попри заборону, починаючи з 1967 року, кримські татари робили чисельні спроби оселитися на власній землі, в Криму. Кримськотатарський національний рух за повернення був одним з найефективніших та найяскравіших протестних рухів в СРСР. Але справді, масове повернення, репатріація, розпочалися після 1987 року. 

Попри надзвичайні людські втрати, жорстоке насильство та десятиліття примусового вигнання в чужих краях, кримські татари вистояли й не припинили боротьбу за повернення додому.

Історичні паралелі: сучасна окупація Криму

Сьогодення показує, що непокараний злочин завжди повертається. Сучасна російська окупація Кримського півострова багато в чому копіює та відтворює репресивну радянську політику тоталітарної доби.

Прямі нащадки традицій та методів НКВС, російські силові структури послуговуються тими ж інструментами страху й придушення:

• Політичні переслідування: Системні репресії та залякування кримських татар, які не згодні з окупацією та наближають звільнення Криму.
• Порушення прав людини: Насильницькі зникнення, вбивства, незаконні позбавлення волі, повна ліквідація свободи слова та віросповідання, а також мілітаризація дитинства.
• «Тиха депортація»: РФ цілеспрямовано створює умови для витіснення корінного народу з півострова через постійні загрози та агресивне впровадження політики «русского миру».

Чому важливо пам’ятати?

Злочин геноциду кримськотатарського народу є невіддільною складовою багатовікової російської імперської політики колонізації. Поки світова спільнота адекватно не оцінить ці злочини проти людяності, завжди залишатиметься загроза повторення страшної практики знищення національних спільнот – що й здійснює країна-окупантка на території України сьогодні.

Пам’ятати про 18 травня – це не лише віддавати шану загиблим у минулому. Це наш обов’язок підтримувати тих, хто бореться за свободу Криму сьогодні, та робити все можливе для відновлення історичної справедливості й деокупації півострова.

Крим – це Україна. Корінний народ має жити на своїй землі вільним.

Матеріал підготовлено з використанням історичної довідки Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.